|
Гетьманська столиця Батурин.
“ Його спіткала та сама доля, що Ніневії, Трою, Карфаген, Єрусалим. Тільки з однією різницею: названі міста знає весь світ, а згадка Батурин випалювалася, викорчовувалася з українських душ упродовж кількох віків – як єресь, як злочин, а тим більше про його роль, його велич, його потаємний зміст - як символ змагань за свободу “ Наталка Поклад
Б а т у р и н ... Батурин, який пройшов шлях від гетьманської столиці до символу України. Батурин, який приніс себе в жертву незалежності України перебуваючи на самому піку свого розвитку. Батурин, який є символом високої жертовності, патріотизму, сили духу українського народу у боротьбі за гідне місце нашого народу серед народів світу. Батурин, який береже той вогонь, що вже довгі роки надихає українців вичавлювати рабів в собі, берегти те самобутнє, що вирізняє нас і чим ми можемо і повинні пишатися. Батурин - це велична і трагічна сторінка історії боротьби українського народу, його кращих представників, за державність. Вивчення Батурина лише розпочинається, це справа на довгі десятиліття, бо нам не байдуже, яке наше місце в історії, бо шанобливим ставленням до пращурів, збереженням пам’яті про них живиться кожне покоління. Іван Мазепа приділяв велику увагу формуванню, і саме в Батурині, української політичної еліти. Саме з її нащадків вийшли ті діячі, що формували національну свідомість українців в наступні століття. Іван Мазепа за двадцять один рік гетьманування перетворив Батурин на столицю європейського рівня. Батурин був його улюбленим дітищем, на яке не шкодував ні сил, ні коштів. Пізніше разом з Мазепою Батурин ніс на собі і хрест ідеологічного прокляття, забуття. Немає в Батурині пам’ятника гетьману Івану Мазепі - земля батуринська його меморіал. В 1708 році Батурин був розіп’ятий, разом з ним розіп’ята і вся Україна, весь український народ. За триста років, починаючи з Меншикова, з Батурина вивезли все. Що не змогли вивезти - підірвали, розібрали, попалили. Та залишилась земля, від якої черпали наснагу наші Гетьмани, їх соратники - Дмитро Туптало, Адам Зернікау, Пилип Орлик, Гедеон Одорський, Володимир Сокальський ( не злічити всіх ).Ця земля має неповторну надпотужну ауру, величезну енергетику, вклонитися якій щорічно, з усіх куточків України, приїздять тисячі відвідувачів. І Батурин їх не розчаровує. Навіть ті, хто спочатку скептично посміхається, мовляв : „ І оце вона - славна гетьманська столиця...? ” ( таких, до речі, небагато ), слухаючи захоплюючі розповіді екскурсоводів, ступаючи землею, стежками, якими ходили Гетьмани, вже бачать перед собою не просто мальовниче село - перед їх очима величний, золотобанний Батурин. І вони, як правило, повертаються сюди ще не один раз - вже разом з родиною, друзями, знайомими. „ Туда, туда стремлюся я душою ” - пише про Батурин Олексій Толстой, правнук гетьмана Кирила Розумовського, який переносить до Батурина свою резиденцію в 1750 році.Він добре знає, що означає Батурин для кожного українця, і тому відроджує з попелу Мазепину столицю. В тому, що ідея української державності пережила століття, надихала на боротьбу наступні покоління українців і, зрештою, матеріалізувалася в створенні сучасної України, велика заслуга Кирила Розумовського. Воскресенську церкву - свою усипальницю, будує він на території Мазепиної Цитаделі - там, де полягли захисники Батурина в листопаді 1708 р., там, де могили старшини, дружин, дітей.Напротязі століть ніхто не мав права згадувати їх, зводити хрести на їхніх могилах, але, будуючи усипальницю для себе, Кирило Розумовський вшанував пам’ять мужніх батуринців - постріляних, поколотих, порізаних, потоплених, задушених, зґвалтованих, замордованих, замучених, всіх, що прийняли мученицьку смерть без винятку віку і статі і сам навічно ліг в землю поруч з ними. 10 квітня 2004 року з ініціативи Віктора Андрійовича Ющенка, через 296 років від дня трагедії, на їх могилах нарешті постав Хрест ( автор проекту - Анатолій Гайдамака, скульптор - Микола Обезюк ), як символ розіп’ятого і воскреслого Батурина, розіп’ятої та воскреслої України, бо, як пише В’ячеслав Брюховецький, „ ... в історії є не лише день Голготи. Після нього невідхильно приходить Великдень, свято світлого Воскресення.” Три століття нищили та перекручували історичну правду, та це не дало бажаного результату. Як не важко було, але Батурин тримав і тримає на собі той тягар історичної відповідальності українців перед предками, їхніми здобутками, зразками їхніх високих внутрішніх стандартів, моральних цінностей. Далі...
|